Газифікація села Мала Вільшанка

Новини Білої Церкви
За вікном ХХІ століття, але жителі окремих вулиць села Мала Вільшанка до
цього часу готували собі поїсти, гріли воду як і їхні діди, використовуючи
твердопаливні пічки чи газові балони, в кращому випадку. І це, не зважаючи
на те, що поряд проходить магістраль. Я вважаю цей факт звичайнісінькою
зневагою до людей.

Мешканці села повністю зневірилися в своїх бажаннях жити цивілізовано,
бюрократична машина та пустопорожні обіцянки чиновників позбавили їх віри в
краще майбутнє і хоч якесь виконання обіцянок.

Вже більше не в змозі бачити цю соціальну зневагу і знущання над простим
людом, над сільськими трудівниками, я прийняв рішення покласти цьому край і
провести газифікацію села самостійно, тобто за власний кошт. Якщо вже влада
не спроможна довести свої слова до діла, то я зроблю все, щоб мої земляки
отримали свій блакитний вогник в оселі.

Моя ціль — зробити село затишним і цивілізованим, а проживання в ньому
комфортним і достойним тій праці, яка лягла на плечі простих сільських
людей. Молодь має залишатись тут, а не тікати з рідної домівки, шукаючи
кращої долі. В цьому селі, на протязі останніх 15 років ми проводимо
будівельні роботи, пов'язані з ландшафтним парком та комплексом
Вільшанський двір.

Звичайно ж, що ми підводимо всі інженерні та інфраструктурні мережі до
будівництва і бачити поряд зневірене село, я більше не зміг. Я мав мету і
досягнув її.

Вся процедура не була такою простою як може видатись, але справу зроблено і
це головне. Використовуючи особисті кошти, я домігся приєднання всіх вулиць
до загального газопроводу, а це чотири кілометри нової магістралі.
Загальний кошторис склав більше трьохсот тисяч гривень, сюди ввійшли
витрати на проектні та монтажні роботи, закупівля необхідних матеріалів,
доведення газової труби до села Людвинівка. Довелося також для самих
найменш забезпечених родин придбати газове обладнання — плити, щоб і в
їхніх будинках загорівся довгоочікуваний вогник. Комфорт ввійшов в оселі
мешканців, вогонь зігріє не тільки тіло, а й душі, адже вони того варті.

Для мене не буває чужого болю, чужий смуток стає спільним тоді, коли серцем
відчуваєш страждання поряд з собою. Тому ніколи не залишаюсь осторонь, якщо
маю змогу допомогти, а бажання є завжди. Нещодавно провели ремонт покрівель
в деяких домівках в селі Вільшанка. Були терміново потрібні кошти на
лікування, теж не полишили людей сам на сам з проблемою — кошти знайшли і
допомогли. Я людина Божа, тобто віруюча і не хочу багато акцентувати на
тому, що і скільки я зробив. Головне, щоб можна було сміло дивитися
землякам в очі і бачити в них радість і дещицю вдячності.
Сподобалась тема? Поділись з друзями:

0 коментарів

Коментувати